Моніка: Сьогодні моя гостя Мішель Карась, українська трансактивістка та інфлюенсерка в соціальних мережах. Привіт Мішель! Дякую, що прийняли моє запрошення.
Мішель: Привіт! Мені було дуже приємно отримати запрошення на інтервʼю. Сподіваюсь я зможу розгорнуто та гарно відповісти на всі питання. Дякую за запрошення!
Моніка: Усі погляди вільного світу звернені до війни, що вирує в Україні. Ви зараз у безпеці?
Мішель: Поки в Україні війна, і кожного дня в тому чи іншому регіоні лунають повітряні тривога та вибухи — я не можу сказати що я чи інші українці — в безпеці. Зараз ми виборюємо право на свободу, боремось за існування нашої країни. Звичайно ніхто в Україні не буде безпеці, поки ми не переможемо в війні. Кожен день гинуть люди, і це жахіття яке стало реальністю в центрі Європи у 21 столітті.
Від імені всіх українців хочу щиро подякувати демократичним країнам велику підтримку, без вас ми б не встояли, ваша допомога дуже потрібна і зараз. Разом ми переможемо автократію.
Моніка: Ти пам'ятаєш момент, коли Росія вторглася в Україну?
Мішель: Я дуже добре памʼятаю цей день. У мене стояв будильник на 5 ранку, я працювала візуальним мерчендайзером, та мала багато ранкової роботи... і от десь за 20-30хв до дзвінка будильника я почула гучні вибухи, тремтіли вікна, я спочатку подумала що сміттєвоз впустив бак зі сміттям, і від цього цей звук.. але зайшовши в новини — зрозуміла що країна терорист почала повномасштабне вторгнення в мою країну. Я була смілива як ніколи, і вірила що це скоро закінчиться, я не хотіла покидати Київ, але подруга мене вмовила та ми поїхали в більш безпечне місце — на Львівщину, хоча і там часто прилітали ракети та шахеди.
Моніка: Не могли б ви сказати кілька слів про себе? Яким було Ваше життя до війни?
Мішель: До війни я працювала, мріяла про підвищення на роботі, гуляла з подругами, і читаючи новини про підготовку країни-терориста до повномасштабного вторгнення — я та мої друзі і колеги по роботі не вірили. Але на жаль це сталось.
Моніка: Яка зараз ситуація з трансгендерними жінками в Україні? Вони повинні служити в армії?
Мішель: Україна ніколи не була дуже транс-дружньою країною, тому зараз, як і раніше транс-люди часто стикаються з трансфобією. Але варто зазначити, що з кожним роком ситуація стає все кращою, підтвердженням є останні соц.опитування, згідно яким — 74% населення України підтримують рівні права для лгбт спільноти. Це обнадіює.
Відповідаючи на друге питання, скажу що поки є лише обовʼязкова мобілізація чоловіків. Жінок як і транс жінок не мобілізовують, тому ні, служба в армії для транс- жінок не обовʼязкова, тільки за бажанням.
 |
| "До війни я працювала, мріяла про підвищення на роботі, гуляла з подругами..." |
Моніка: А яким було становище трансгендерних жінок в Україні до війни? Чи чи надає НСЗУ медичні послуги трансгендерній спільноті?
Мішель: Не можу сказати що до війни було набагато гірше, єдина проблема — це відсутність адекватної статистики злочинів проти транс-жінок, адже як правило вони реєструються як злочини проти цис -жінок, або чоловіків (якщо стать в документах не змінена). Можу сказати що деякі українці досі вкрай погано ставляться до нас, тому ми завжди повинні бути готовою до усього.
Стосовно НСЗУ та медичних послуг, то наскільки мені відомо жодних операцій для транс людей — не передбачено. Виключно заключення комісії ф64.0 та призначення гормонотерапія, покупка гормональних препаратів та операції — за свій рахунок.
Моніка: Що спонукало вас ділитися моментами особистого життя в соціальних мережах?
Мішель: Я почала говорити про трансгендерність задля просвітництва наших людей. З моменту мого першого інтервʼю я отримала десятки, якщо не сотні слів підтримки від людей, які раніше не приймали транс спільноту. Підтримка та захист прав транс - спільноти було і є моєю головною метою. Маю надію колись я зможу приєднатись до тої чи іншої лгбт організації та ще більше працювати на наші інтереси.
Моніка: Ви отримуєте багато запитань від підписників у соціальних мережах? Що вони запитують?
Мішель: Питання діляться на два типи: перших цікавить чи робила я операції, другі запитують про те, як розпочати трансгендерний перехід в тій чи іншій ситуації. Других я завжди максимально підтримую та ставлю до відома про процедуру транс переходу в нашій країні.
Моніка: Ми всі платимо найвищу ціну за здійснення наших мрій бути собою. У результаті ми втрачаємо сім’ю, друзів, роботу та соціальне становище. Ви також заплатили таку високу ціну? Що було найважчим у вашому камінг-ауті?
Мішель: Найважчим було неприйняття моєї сімʼї, друзів, вчителів у школі/колледжі та однокласників. Я завжди була фемінною, з високим голосом, і з 2 класу школи я стикалась з жорстким булінгом та фізичним насильством. Після початку гормонотерапіі мама вигнала мене з дому. Найважчим для мене було триматись без жодної підтримки. Дякуючи транс- подругам я змогла.
Моніка: Чому ви вибрали Мішель для свого імені?
Мішель: Починаючи з 5 класу школи мене так називав вчитель Фізики, так я і звикла до цього імені ) і потім обрала саме це імʼя.
 |
| "Я одягаю те що мені подобається, я не слідкую за трендами." |
Моніка: Чи була ваша родина здивована вашим переходом?
Мішель: Моя родина з моїх 6 років знала що я відчуваю себе дівчинкою, на жаль після оголошення про старт гормоно терапії в них був шок, внаслідок чого мене вигнали з дому.
Моніка: Чи задоволені Ви ефектом гормонального лікування?
Мішель: Гормоно терапія набагато покращила мій психологічний стан та моє тіло, зараз я подобаюсь собі набагато більше та бачу в дзеркалі дівчинку, про що я завжди мріяла.
Моніка: Кажуть, що ми є в’язнями минулого чи непрохідного синдрому. Хоча косметичні операції допомагають подолати це, нас завжди будуть оцінювати відповідно. Як ми можемо з цим впоратися?
Мішель: Потрібно прийняти себе, своє минуле та зрозуміти — що все це частина нашого життя, нам треба чим пишатись. Якщо косметичні операції можуть покращити ваш вигляд — чудово, я підтримую це. Але ніколи не треба покладати великі надії на операції, треба спочатку полюбити та прийняти себе такими, якими ми є. Це важко, але без цього ніяк.
Моніка: Чи пам’ятаєте ви, коли вперше побачили трансгендерну жінку по телевізору або зустріли будь-кого трансгендера особисто, що відкрило вам очі та дозволило усвідомити, хто ви є?
Мішель: Це було в 12-13 років, я побачила на той час т Невгамовна Монро (Монритта Хачатурян) на одному з українських телеканалів, де вона розповідала про трансгендерність, тоді я зрозуміла що в мене з майбутнє та можливість стати собою.
Моніка: Чи були поруч сестри-трансгендери, які підтримували вас під час переходу?
Мішель: Так, завдяки підтримці Томочки та Ані я змогла побороти весь жах який відбувався зі мною.
Моніка: Ви професійна модель? Яке вбрання ти зазвичай носиш? Якісь особливі модні дизайни, кольори чи тенденції?
Мішель: Я не модель. Я одягаю те що мені подобається, я не слідкую за трендами і не вважаю себе дуже обізнаною в моді. Я завжди одягаю те — що мені до душі. Мій улюблений колір — ліловий.
Моніка: Ви часто експериментуєте з макіяжем?
Мішель: Я дуже люблю коли мене фарбують візажисти, але сама я нажаль досі не досягла їх рівня. Тому, найчастіше мій макіяж це — туш та гігієнічна помада.
Моніка: Я пам’ятаю, як спочатку копіювала свою сестру і маму, а потім і інших жінок, намагаючись виглядати на 100% жіночною, а мої подруги жартували, що я намагаюся бути жінкою. Ви відчували те саме?
Мішель: Ні, я з самого дитинства була фемінною, не можу сказати що я намагалась копіювати когось. Але з образами про мою фемінність я стикалась завжди, це було боляче.
 |
| "Ми такі ж жінки як і усі інші, і в першу чергу ми люди." |
Моніка: До речі, чи любите ви, коли вам роблять компліменти щодо вашої зовнішності?
Мішель: Так, іноді я отримаю компліменти, мені завжди дуже приємно, кожен комплімент лікую мою поранену душу та дарує впевненість в собі.
Моніка: Коли я виходив на роботу, мої колеги-чоловіки ставилися до мене так, наче перехід знизив мій IQ. Ви відчували те саме? Як ви думаєте, це відбувається тому, що ми жінки чи тому, що ми трансгендери? Або обидва?
Мішель: Я не відчуваю жодних розумових змін. Я просто стала красивішою після переходу.
Моніка: Чи могли б ви сказати мені про важливість кохання у вашому житті?
Мішель: Найважливіше в нашому житті — це любов до себе, все інше нажаль проходить. Велике щастя покохати когось, та отримати взаємність у відповід, але не кожна з нас в Україні це отримує. Трансфобія все ще на високому рівні, та 95% чоловіків сприймають нас не як жінок, нажаль.
Моніка: Багато трансгендерних жінок пишуть свої мемуари. Ви самі коли-небудь думали написати таку книгу?
Мішель: Я не вважаю що в мене гарні письменні здібності, але хто зна що буде далі. Можливо щось і напишу.
Моніка: Де ви бачите себе в найближчі 5-7 років?
Мішель: Я бачу себе ще більш сильною та незалежною, в вільний та демократичній Україні, де кожен може бути собою без докорів суспільства.
Моніка: Що б ви порадили всім трансгендерним жінкам, які бояться переходу?
Мішель: Не боятися та йти до своєї мети, час грає проти нас, тому не чекайте, робіть все щоб стати собою. Ваше тіло — ваше діло, найголовніше — це бути собою. Йдіть до цього, і все буде добре.
Моніка: Моя подруга по листуванню Джина Грем якось написала мені, що ми не повинні обмежувати свій потенціал через те, як ми народилися або через те, що ми бачимо, як роблять інші трансгендерні люди. Наші мрії не повинні закінчуватися на операційному столі; там вони лише починаються. Ви згодні з цим?
Мішель: Ваша подруга має рацію, ми такі ж жінки як і усі інші, і в першу чергу ми люди, і ми маємо право на звичайні людські мрії та досягати їх. Наше тіло — це оболонка, найважливіше всередині та те що навколо нас.
Моніка: Мішель, мені було приємно взяти у вас інтерв’ю. Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться, і ви матимете можливість здійснити всі свої мрії.
Мішель: Дякую вам за запрошення, теж маю надію на це, було приємно поспілкуватися!
Усі фото: надано Мішель Карась.
© 2024 - Моніка Ковальська
No comments:
Post a Comment